«Святий Трифон вкладає голову в землю, і вона починає зігріватися». Так у селі Криничному в Бессарабії говорять про 14 лютого, день зустрічі зими з весною. У цей день місцеві жителі відзначають свято Трифона Зарізана. Є різні версії, чому святого, покровителя виноградарства називають Зарізаном. Згідно з однією, він образив свою сестру Богородицю, і за це відтяв собі ніс. Інша – що позбувся носа, обрізаючи лозу, бо був напідпитку. Але в усіх них ідеться про обрізання виноградної лози.

За легендою, ця технологія з’явилася випадково. Давним-давно на святі в Римі один із гостей прив’язав свого осла до огорожі, біля якої ріс виноград. Чекаючи на господаря, тварина об’їла молоді пагони. Її власника господар садиби, звичайно, вилаяв. Але через якийсь час саме цей кущ дав найкращий урожай з великими гронами та ягодами. Так виноградарі зрозуміли, що потрібно обрізати лозу.

«Цей край ідеальний для вирощування винограду. Кількість сонячних днів тут сягає 310-320 на рік. Зараз ми проводимо на території села археологічні розкопки. Археологи знайшли амфори, в яких вино на кораблях вивозили з нашого озера ще за часів Древньої Греції», – розповідає історію села винороб та енергетик Іван Плачков, зустрічаючи однопартійців-аграріїв.

Село Криничне – одне з найбільших болгарських сіл в Україні. Тут живуть понад 4300 осіб, із яких більш ніж 90% – болгари. Будинки в селі зведені у болгарському стилі – шириною в одну кімнату і довжиною до 10, а подекуди і більше кімнат. У місцевих болгар заведено, що хоча б одна дитина має обов’язково залишатися жити з батьками. Кожне наступне покоління оселю добудовує в довжину, зі своїм окремим входом. З північної сторони в будинку «глуха» стіна.

«Це енергоощадна технологія. У степу будинки мають бути одноповерховими, щоб менше витрачати на обігрів – дров же ж тут не було. Подивіться також на зовнішні кімнати, у них завжди закритті вікна, там ніхто не живе. Це ритуальні кімнати – великі приміщення, приблизно на 30 метрів, їх використовують лише для святкування народження дітей, весіль і похоронів. У період протистоянь болгар з татарами, у болгар не було храмів, і кожен будував свій храм у власному будинку, так традиція і залишилась», – продовжує Іван Плачков.

Зараз у селі величний храм – Святодмитріївська церква, збудована у візантійському стилі. Її відбудували у 2008 році. Вона стояла тут до 80-х років, поки не була підірвана. Церква перебувала в аварійному стані, а комуністична влада реконструкцію проводити не хотіла.

Сьогодні у храмі особлива служба, тут звучить молитва за «лозу Господню». Після молебню починаються народні гуляння. Хто на возах, хто пішки – люди вирушають у гості до найкращих сільських виноробів. Під обрядові пісні та народні танці господарі частують гостей баніцою, міліною, гарбузовим пирогом, бараниною та іншими традиційними болгарськими стравами. Ну, і, звісно, вином. Гості куштують напої, і повинні вибрати з-поміж господарів того, хто зробив найкраще вино і нарікають його «царем Трифоном» (титул тимчасовий, через рік криничани знову робитимуть обхід виноробів).

«Це дуже давня традиція, ще фракійці святкували це свято. Після Трифона приходить весна, і у виноградарів вже не буде можливості так відпочити і зібратися у веселій компанії. Сьогодні вино повинно литися рікою, ми поливаємо ним кущі, пригощаємо гостей і нехай наша лоза росте так рясно, як сьогодні ллється вино», – розповідає винороб Степан Вєліков.

На вишитих рушниках криничан – елементи орнаменту ще з дохристиянських часів, коли жінку зображали як богиню, праматір. Ось цей рушник вишитий в 50-х роках минулого століття, а символіка значно древніша.

«Цей орнамент, так би мовити, містить два в одному. Тут ви бачите двоголового орла, це символ з емблеми Візантії, і, знову ж таки, ми бачимо символ праматері», – пояснюють господарі.

На воротах у селі можна побачити прив’язані пакети з насінням цибулі. Криничне славиться не лише виноградарством, тут вирощують насіння овочів.

«У 80 роках в Радянському Союзі було три найбагатші села – одне в Абхазії, де продавали мандарини, друге на Дніпропетровщині, де вирощували тепличні помідори, і третє – Криничне. Тут вирощують один з найдорожчих сортів цибулі, він завжди коштує біля долара за кілограм, а у людей його по 10-15 тонн», – розповідає Іван Плачков.

Бессарабія може стати одним із найбагатших сільськогосподарських регіонів, якщо створити умови для повного використання її потенціалу, зазначає лідер Аграрної партії Віталій Скоцик під час екскурсії селом.

«Бессарабія – це специфічна територія, про яку більшість українців дуже мало знають. Саме тут відбувається перше дозрівання і овочів, і фруктів, і зернових. Звичайно, якщо говорити про розвиток економіки в нормальних умовах, то саме господарювання на таких територіях дає конкурентну перевагу. Чому? Тому, що коли продукту ще немає, а він свіжий починає надходити на ринок, саме тоді заробляються найбільші гроші. Ця територія здавна відома тим, що тут найкращі виноградарі, але тут іще й найкраще вирощують цибулю. Тут є все: ґрунт, сонце, вода, але, на жаль, немає інфраструктури. В селі Криничному 3,5 тисячі га землі потребують зрошування. Тут, власне, і зрошувальна система є, але вона застаріла, і щоб її модернізувати, потрібна співпраця влади та інвесторів. Але найбільша проблема в цьому регіоні – тут немає доріг. Були б тут дороги, можна було б набагато ефективніше транспортувати ту продукцію, яка могла б тут вирощуватися», – вважає Віталій Скоцик.

Із села народні гуляння переходять на виноградники виноробні «Колоніст». Тут обрізану лозу освячують священики, і на кілька годин площа на винограднику перетворюється на міні-театр.

«Ми зустріли гостей ричаніцою, цим танцем у давнину зустрічали лише найдорожчих гостей – хрещених і батьків. Сьогоднішні наші пісні практично усі про Трифона. Взагалі, ми дуже любимо співати, я співаю з 6 років, моя донька сьогодні тут теж виступала, мій син співає, і я впевнена, що і внуки співатимуть. Ми цим дихаємо, це наше повітря, наша кров, наші пісні – це щось невід’ємне від нас», – каже Іванна Демірова, викладачка місцевої музичної школи.

А поки гості співають, танцюють і пригощаються стравами болгарської кухні, господарі розповідають про своє дітище – вина «Колоніст».

«У нас своїх власних плантацій винограднику 30 га, це дуже мало. Ми маємо ще молоді – 10 га засадили, але ж ви розумієте, що будь-яка лоза дає гарний врожай лише на 4-5 рік. Цей час ти її плекаєш, вирощуєш, підрізаєш, і тільки через роки отримуєш перший врожай, який доволі слабенький за якістю, і лише доросла лоза дає той виноград, з якого можна зробити справді хороше вино. Ми ще докуповуємо виноград, але докуповуємо винятково з нашого регіону, тому що тут створюється мікроклімат, який дає найкращі терруарні умови для вирощування», – розповідає, демонструючи виноградники, Алла Плачкова.

Усього тут 4 сорти винограду: класичний каберне, мерло, рислінг і шардоне. Для виробництва вина українського бренду купують сухолиманський і український чорний.

«Ми уже справді можемо говорити про вино «українського бренду». Воно зроблене з двох сортів, які були виведенні безпосередньо тут на Одещині, в Інституті Таїрова. У цьому вині справді все українське», – продовжує Алла Плачкова.

За плантаціями простягалося найбільше озеро в Україні, і одне з найбільших у Європі – Ялпуг. Для виноградників така водойма – найкращий сусід, існує навіть приказка: якщо виноградник дивиться на озеро, то він дає найкращий виноград. Велике озеро акумулює тепло, коли холодно, і прохолоду в спеку. До того ж, на пагорбах постійний вітер, він продуває виноград, і той менше хворіє. Чим менше виноград хворіє, тим менше його доведеться «лікувати» штучними засобами. Тим кращим і натуральнішим буде вино, – пояснює Іван Плачков, показуючи саму виноробню і розповідаючи технології виробництва, яких тут дотримуються за найкращими світовими стандартами.

«Одещина є основним виноробним регіоном України. У 80-х роках минулого століття виноробство складало в економіці області 18-20%. Сьогодні, коли ми імпортуємо виноград і вино, ми повинні розуміти, що втрачаємо близько 200 тисяч робочих місць. У нас є достатньо землі і талановитих людей, які могли б повністю забезпечити не тільки свою країну якісною продукцією, яка не поступається найкращим світовим зразкам, а й експортувати якісний продукт. Для цього просто потрібно змінити законодавство і дати змогу розвиватися нашим виноробам», – резюмував Віталій Скоцик.

Повний текст статті та фото можна знайти за посиланням:

Легенди бессарабського вина