Меню
Коли заповнений українським вином контейнер перетинає Атлантику на шляху до Едмонтона цього місяця, Карл Штайнке з міста Сент-Альберт кипить від хвилювання адже ці червоні та білі вина потраплять до магазинів алкогольних напоїв та на обідні столи.
«Є дегустації, які потрібно робити, все показувати, і це буде весело і пізнавально», – каже він. «В основному, я продавець, і все життя займався продажами. Це мене надихає. І я з нетерпінням чекаю цього продажу».
У життєвий період, коли багато чоловіків його віку більше переймаються проведенням часу за чашечкою чаю, бронюючи круїзи, та зустрічами з лікарем, Штайнке все ще сподівається жити життям, яким він завжди жив. Частково, це може бути за рахунок того, що разом із ним живуть підлітки, проте більш вірогідним є факт того, що він просто любить життєві виклики.
«Я не маю наміру гальмувати, мені ось-ось виповниться 60 років», – каже Карл, спостерігаючи, чи зрозумію я його жарт. Я зрозумів, і ми обмінялися посмішками. Йому виповнилося шістдесят років десять тому.
Винна пригода Штайнке розпочалася трохи більше року тому, коли вся його велика сім’я поїхала в Україну, щоб відвідати весілля його пасинка.
«Він одружився на дівчині з півночі України", – каже він. «У нас було дуже гарне весілля, і ми взяли дітей десь на півтора тижні – це була велика група, близько 22 людей з Канади».
Перебуваючи там, він із дружиною Бетті-Лу, вчителькою, відвідали середньовічне місто Львів, неподалік Польщі.
«Ми обідали в хорошому ресторані і попросили гарного українського вина, тому що ніколи про нього не чули», – говорить Штайнке. «Тож, вони принесли пляшку Каберне, але сказали, що краще вино (якого вони не мали в запасі) – це Одеське чорне».
Заінтриговані, вони зайшли до магазину алкогольних напоїв і попросили Одеське чорне. Чоловік за прилавком дістав пляшку і здивував їх, відкривши її відразу там. Оговтавшись від легкого культурного шоку, вони сіли на стільці поза магазином, і насолоджувались покупкою.
Штайнке, який полюбляє вино настільки, що вирощує виноград на задньому подвір’ї свого будинку, був вражений.
«Ми поговорили, і прийшли до висновку, що було б цікаво дізнатись, чи є в Канаді це вино, тому що воно справді дуже добре. Воно має дуже глибокий смак».
Проростання його бізнес-ідеї – або краще сказати ферментація – відбулася. Повернувшись до Канади, він не знайшов українського вина на прилавках алкогольних магазинів, незважаючи на велику кількість людей з українським корінням.
Батько Штайнке, який походить від німецьких колоністів, приїхав до Канади з села в Бессарабському регіоні на півдні України, всього на всього 140 км від виноробні, що виготовляє Одеське чорне. Цей регіон знаходиться приблизно на тій же широті, що і Бордо у Франції та П'ємонт в Італії.
«Мій тато завжди розповідав про вино, яке вони виготовляли на своїй фермі».
Україна невідома на увесь світ як велика виноробна країна, хоча деякі цілеспрямовані бізнесмени бажають відкоркувати цей потенціал. Вино на цій території історично вироблялося принаймні з 400 р. до н.е., але влада Радянського Союзу знищила усі посадки винограду в інтересах власної політики.
Штайнке показує мені пляшки з трьома винами з невеликої партії, яку він привіз з України як зразки. Вони з невеликої виноробні під назвою «Колоніст», яка виробляє близько 350 000 пляшок на рік під керівництвом винороба, який вивчив цю справу у Бордо. У них є Одеське чорне і біле вино під назвою Сухолиманське, виготовлене з автохтонного українського винограду, а також Каберне Совіньйон.
Вина від виноробні «Колоніст», які стали добре відомими у Великобританії та Німеччині, ніколи раніше не експортувалися до Канади. Він каже, що поки що вина продавали лише у Lacombe Park Spirts у Сент-Альберті.
«Ми замовили сюди першу партію вин-зразків, щоб побачити, чи хороші вони, або це просто оцет», – каже він. «Одна з речей, яку люди думають про українське вино, – це те, що виноробні виробляють солодкі вина, тому що українці, схоже, полюбляють більше солодкі вин. Але вина, які ми пропонуємо, – це класичні сухі вина».
Невеличкий ковток Одеського чорного підтверджує це. Воно мені видалось хорошим, хоча я не експерт і завжди ковтаю, а не спльовую. Штайнке каже, що це буде його особливе вино і що воно виграло нагороди на виставці в Лондоні.
Однак винний бізнес – це трохи більше, ніж посьорбувати вина. На щастя, у Штайнке є друг, який також займався імпортом вина, і пояснив йому, як працює високо регульований світ алкоголю.
Штайнке склав бізнес-план і подав його разом з усіма необхідними формами до Ради з питань ігор, лікерів та каннабісу штату Альберти (Alberta Gaming, Liquor and Cannabis Board).
«Якщо раніше ніхто не займався імпортом вина з цієї виноробні, то, ймовірно, ви отримаєте схвалення. Я доклав належних зусиль, і люди на виноробні були приголомшені».
«Колоніст» ніколи раніше не продавав своє вино в Канаді, не чув і не зустрічав Штайнке, але вони вірили в його ентузіазм і відданість.
«Це справа довіри», – говорить Штайнке. «Ці люди там поклали все, що вони мали в цю пляшку вина, і вони відправляють її сюди, комусь, кого вони насправді ніколи не бачили... Для мене в цьому є щось на зразок того, що я відчуваю велику честь мати можливість запропонувати це вино тут».
Колись Штайнке володів власним бізнесом, продаючи промислові товари нафтового родовища і розуміє проблеми, з якими може стикнутися будь-яке починання з продажу. Рада з питань алкогольних напоїв зменшила цей стрес, оскільки вона займається імпортом, складуванням та збиранням грошей після продажу вина.
«Рада з питань алкогольних напоїв дуже відкрита для того, щоб допомагати підприємцям відкривати власний виноробний бізнес, за умови, що всі критерії будуть виконані», – говорить Штайнке. «Звичайно, ми повинні платити за це, але вони просто чудово справляються».
Тепер Карл Штайнке хвилюється про приїзд контейнера до того, як погода стане достатньо холодною, щоб його вино замерзло. Він не хоче розкривати, скільки він вклав у це вино, але це важливо для хлопця у пенсійному віці.
«Я буду дуже метушитися, бо достатньо вклав у це вино. Але добре, що вся інфраструктура на місці. Вино перевіряється на складі спиртних напоїв. У мене є моя бухта».
Якщо магазини алкогольних напоїв та ресторани захочуть запастися його винами після зразків та продажів, то вони можуть просто замовити їх на борту алкогольних напоїв.
Ці всі зусилля для Штайнке означають більше, ніж будь-які гроші, які він може врешті заробити. Це дещо більше, ніж купити собі роботу. Він чесно дбає про допомогу регіону, про який часто розповідав його батько. Він сподівається, що не тільки україно-канадці, а й нащадки бессарабських німців насолоджуються цим вином у своїх домівках, на своїх весіллях та урочистостях та у своїх ресторанах.
«Велика частина цього полягає в тому, що я відчуваю себе дуже, дуже прив’язаним допомагти Україні будь-яким чином, незважаючи, що може зробити Канада», – говорить він. «У нас є торгові угоди, і український президент готовий відкрити торгові шляхи. Це невеликий вклад, але це буде моїм пітчем продажів. Не обов’язково, щоб вино було чудовим, а воно таким є, і це бонус».
«Це вино з нашої батьківщини».
Підписатися на останні
новини та події